Невідкладні стани.

У сучасній медицині існує поняття «невідкладні стани» (або ургентні стани). Так називають стану організму людини, які представляють безпосередню небезпеку для життя хворого. Ургентні стани вимагають негайного проведення невідкладної терапії (першої допомоги), діагностики та лікування патологічного стану.

Першочерговим завданням у такому випадку є не вилікувати хворого, але перевести його з критичного і важкого стану в стабільний.

Сьогодні невідкладні стани найбільш схильні вивчення і дослідження. Проводяться як теоретичні, так і практичні випробування з оптимізації схем стабілізації стану пацієнтів. У процесі таких досліджень і експериментів лікарі відпрацьовують чіткість і послідовність дій лікування.

Невідкладні стани можуть бути викликані різноманітними патологіями і, залежно від цього, вимагають різних схем і підходів купірування. Найбільш часто такі патології зустрічаються в хірургічній і кардіологічній практиці. Так, невідкладні стани в хірургії можуть бути викликані наступними різко розвиваються патологіями: виразка дванадцятипалої кишки або шлунку (найчастіше при перфорації або пенентраціі останньої), панкреатит, апендицит (при загрозі розриву його стінки і розвитку перитоніту), сам перитоніт (що розвивається при будь-якої хірургічної патології) та інші. Подібні патологічні процеси вимагають негайного екстреного лікування.

Невідкладні стани в кардіології представлені найчастіше інфарктом міокарда, блокадою серця, ішемічною хворобою серця, порушенням ритму, провідності або збудливості серця.

Схема надання медичної допомоги при ургентному стані:

- виконання комплексу маніпуляцій з надання першої допомоги (виконується стороннім людиною, що став свідком погіршується стану хворого),

- медична допомога долікарська (Виконується середніми медичними працівниками, бригадою швидкої медичної допомоги),

- екстрена лікарська допомога (надається висококваліфікованими лікарями-спеціалістами реанімаційного відділення)

Такі невідкладні стани, як тривала втрата свідомості або кома неуточнених генезу, вимагають негайного внутрішньовенного введення тіаміну, глюкози і налоксону (струминно).

Дані три препарати виконують не тільки лікувальну, а й діагностичну функцію.

40% глюкоза вводиться в дозуванні 80 мілілітрів. Даний розчин здатний відновити свідомість пацієнтам з комою, викликаної гіпоглікемією. У разі ж, якщо кома викликана іншим патологічним процесом, глюкоза послужить необхідним у такому стані джерелом енергії.

Тіамін вводиться внутрішньовенно в кількості 100 мг для активної профілактики енцефалопатії Верніке, як ускладнення алкогольної коми. Налоксон виконує свою функцію в тому випадку, якщо кома була викликана отруєнням опіатами.

У більшості випадків недостатня кількість часу для діагностування патологічного стану викликає необхідність припускати захворювання за клінічними проявами і деяким бистровиполнімим лабораторним і інструментальним даними. Від правильності інтерпретації наявних даних залежить результативність лікування, і навіть життя пацієнта.

При лікуванні таких пацієнтів особливу увагу необхідно приділяти дотриманню техніки безпеки, так як дані про людину та її захворюваннях найчастіше відсутні, що не виключає наявність у хворого гепатиту, туберкульозу або вірусу імунодефіциту людини. Проведення всіх маніпуляцій (лікувальних і діагностичних) необхідно виконувати з урахуванням цієї особливості.