Академік Павлов: біографія, наукові праці
Іван Петрович Павлов - лауреат Нобелівської премії і визнаний у всьому світі науковий авторитет. Будучи талановитим вченим, вніс істотний внесок у розвиток психології та фізіології. Саме його вважають засновником такого наукового напрямку, як вища нервова діяльність.
Зміст
Батьки
Біографія Павлова Івана Петровича починається в 1849 році. Саме тоді майбутній академік з'явився на світ у місті Рязань. Його батько, Петро Дмитрович, був вихідцем із селянської родини і працював священиком в одному з маленьких парафій. Самостійний і правдивий, він постійно конфліктував з начальством, тому й жив небагато. Петро Дмитрович любив життя, мав міцним здоров'ям і обожнював працювати в городі і саду.
Варвара Іванівна, мати Івана, походила з духовної сім'ї. В молоді роки вона була життєрадісною, веселою і здоровою. Але часті пологи (у сім'ї було 10 дітей) сильно підірвали її самопочуття. У Варвари Іванівни не було ніякої освіти, але працьовитість і природний розум перетворили її в вмілу виховательку власних дітей.
Дитинство
Майбутній академік Павлов Іван був у родині первістком. Дитячі роки залишили в його пам'яті незгладимий слід. У зрілі роки він згадував: «Я дуже ясно пам'ятаю свій перший візит в будинок. Дивно те, що мені був лише рік, і няня несла мене на руках. За те, що я рано себе пам'ятаю, говорить і інше яскравий спогад. Коли ховали брата матері, мене винесли на руках попрощатися з ним. Ця сцена досі стоїть у мене перед очима ».
Іван ріс завзятим і здоровим. Він охоче грав з сестрами і молодшими братами. Також допомагав матері (у домашніх справах) і батькові (при будівництві будинку і в городі). Його сестра Л. П. Андрєєва розповідала про цей період життя так: «Іван завжди згадував тата з вдячністю. Він зміг прищепити йому звичку до праці, акуратності, точності і порядку в усьому. У нашої матері були квартиранти. Будучи великою трудівницею, вона намагалася все робити сама. Але всі діти її обожнювали і намагалися допомогти: принести води, витопити піч, наколоти дров. Усім цим доводилося займатися маленькому Івана ».
Школа і травма
Грамоту він почав вивчати з 8 років, але в школу потрапив лише в 11. Всьому виною випадок: одного разу хлопчик розкладав для просушки яблука на помості. Оступившись, він зірвався з драбини і впав прямо на кам'яну підлогу. Забій був досить сильний, і Іван захворів. Хлопчик зблід, схуд, втратив апетит і став погано спати. Батьки намагалися вилікувати його будинку, але нічого не допомагало. Якось у гості до Павловим приїхав ігумен Троїцького монастиря. Побачивши хворобливого хлопчика, він забрав його до себе. Посилене харчування, чисте повітря і регулярні заняття гімнастикою повернули Івану силу і здоров'я. Опікун виявився розумним, добрим і вельми освіченою людиною. Він вів аскетичний спосіб життя і багато читав. Ці якості справили на хлопчика сильне враження. Першою книгою, яку академік Павлов отримав в юності від ігумена, стали байки І. А. Крилова. Хлопчик вивчив її напам'ять і проніс любов до байкареві через усе життя. Ця книга завжди лежала на столі вченого.
Навчання в семінарії
У 1864 році під впливом опікуна Іван вступив у духовну семінарію. Там він одразу став кращим учнем, і навіть допомагав своїм товаришам як репетитор. Роки навчання познайомили Івана з працями таких російських мислителів, як Д. І. Писарєв, Н. А. Добролюбов, В. Г. Бєлінський, А. И. Герцен, Н. Г. Чернишевський і т. Д. Юнакові подобалося їх бажання боротися за свободу і прогресивні зміни в суспільстві. Але з часом його інтереси переключилися на природознавство. І тут величезний вплив на формування наукових інтересів Павлова справила монографія І. М. Сеченова «Рефлекси головного мозку». Після закінчення шостого класу семінарії юнак зрозумів, що не хоче робити духовну кар'єру, і почав підготовку до вступних іспитів в університет.
Навчання в університеті
У 1870 році Павлов переїхав до Петербурга з бажанням вступити на фізико-математичний факультет. Але пройти вийшло на юридичний. Причиною цьому - обмеження семінаристів в плані вибору професій. Іван звернувся з проханням до ректора, і через два тижні його перевели на фізико-математичне відділення. Юнак навчався досить успішно і отримував найвищу стипендію (імператорську).
З часом Іван все більше захоплювався фізіологією і з третього курсу повністю присвятив себе цій науці. Остаточний вибір він зробив під впливом професора І. Ф. Ціона - талановитого вченого, блискучого лектора і вправного експериментатора. Ось як згадував той період своєї біографії сам академік Павлов: «В якості головної фахом я вибрав фізіологію тварин, а додатковою - хімію. У той час величезне враження на всіх справив Ілля Тадейович. Нас вражало його майстерно простий виклад найскладніших фізіологічних питань і артистичний талант при проведенні дослідів. Цього вчителя я буду пам'ятати все життя ».
Дослідницька діяльність
Перші дослідні роботи Павлова датуються 1873 роком. Тоді під керівництвом Ф. В. Овсяннікова Іван досліджував нерви в легенях жаби. У тому ж році разом з однокурсником він написав першу наукову роботу. Керівником, природно, був І. Ф. Ціон. У цій праці студенти вивчили вплив гортанних нервів на кровообіг. Наприкінці 1874 результати обговорювалися на засіданні товариства натуралістів. Павлов регулярно відвідував ці зібрання і спілкувався з Тарханова, Овсянниковим і Сеченовим.
Незабаром студенти М. М. Афанасьєв та І. П. Павлов почали вивчення нервів підшлункової залози. Рада університету присудив цій роботі золоту медаль. Правда, Іван витрачав на дослідження багато часу і не склав випускні іспити, позбувшись стипендії. Це змусило його залишитися в університеті ще на рік. І в 1875 році він блискуче його закінчив. Йому було всього 26 (фото Івана Петровича Павлова в цьому віці, на жаль, не збереглося), і майбутнє бачилося вельми перспективним.
Фізіологія кровообігу
У 1876 році молодий чоловік влаштувався асистентом до професора К. Н. Устимович, завідувачу лабораторії в Медико-хірургічної академії. У наступні два роки Іван провів ряд досліджень з фізіології кровообігу. Праці Павлова високо оцінив професор С. П. Боткін і запросив його до себе в клініку. Формально Іван обійняв посаду лаборанта, але насправді став керівником лабораторії. Незважаючи на погане приміщення, брак обладнання та мізерне фінансування, Павлов досяг серйозних результатів у сфері вивчення фізіології травлення і кровообігу. У наукових колах його ім'я набувало все більшої популярності.
Перше кохання
В кінці сімдесятих він познайомився з Серафимою Карчевский - студенткою педагогічного відділення. Молодих об'єднувала близькість поглядів, спільність інтересів, вірність ідеалам служіння суспільству і боротьби за прогрес. Загалом, вони один одного полюбили. А що збереглося фото Івана Петровича Павлова і Серафими Василівни Карчевский показує, що вони були дуже гарною парою. Саме підтримка подружжя дозволила досягти молодій людині таких успіхів на науковій ниві.
Пошуки нової роботи
За 12 років роботи в клініці С. П. Боткіна біографія Павлова Івана Петровича поповнилася безліччю подій наукового характеру, і він став відомим як на батьківщині, так і за кордоном. Поліпшення умов роботи і життя талановитого вченого стало необхідністю не тільки заради його особистих інтересів, а й заради розвитку російської науки.
Але в часи царської Росії домогтися якихось змін простому, чесному, демократично налаштованому, непрактично, соромливому і нехитрого людині, яким і був Павлов, виявилося вкрай непростою справою. Крім цього, життя вченого ускладнювали видні фізіологи, з якими Іван Петрович, будучи ще молодим, публічно вступав у гострі дискусії і часто виходив переможцем. Так, завдяки негативному відкликанню професора І. Р. Тарханова про роботу Павлова з кровообігу останньому не присудили премію.
Іван Петрович ніяк не міг знайти хорошій лабораторії для продовження своїх досліджень. У 1887 році він звернувся в листі до міністра освіти, в якому просив місця на кафедрі якого-небудь експериментального університету. Потім він розіслав ще кілька листів у різні інститути і звідусіль отримав відмову. Але незабаром удача посміхнулася вченому.
Нобелівська премія
У квітні 1890 Павлова обрали професором фармакології відразу в два університети: Варшавський і Томський. А в 1891-му його запросили для організації відділу фізіології у щойно відкритому Університеті експериментальної медицини. Павлов очолював його до кінця своїх днів. Саме тут він виконав кілька класичних робіт з фізіології травних залоз, які були відзначені Нобелівською премією в 1904 році. Все наукове співтовариство пам'ятає промову, яку виголосив академік Павлов «Про російською умі» на церемонії вручення. Треба відзначити, що це була перша премія, присуджену за експерименти у сфері медицини.
Відносини з Радянською владою
Незважаючи на голод і розруху в часи становлення Радянської влади, В. І. Ленін видав спеціальну постанову, в якому високо оцінювалися роботи Павлова, що свідчило про виключно теплому і дбайливому ставленні більшовиків. У найкоротші терміни академіку і його співробітникам були створені найбільш сприятливі умови для проведення наукової роботи. Лабораторію Івана Петровича реорганізували в Фізіологічний інститут. А до 80-річчя академіка під Ленінградом відкрили науковий інститут-містечко.
Здійснилися багато мрій, які довгий час виношував академік Павлов Іван Петрович. Наукові праці професора регулярно видавалися. При його інститутах з'являлися клініки психічних і нервових захворювань. У всі очолювані ним наукові установи надійшло нове обладнання. У десятки разів зросла кількість співробітників. Крім бюджетних коштів, вчений кожен місяць отримував суми для витрачання на власний розсуд.
Іван Петрович був схвильований і зворушений таким уважним і теплим ставленням більшовиків до його наукової діяльності. Адже при царському режимі він постійно потребував грошей. А тепер академік навіть турбувався про те, чи зможе він виправдати довіру і турботу уряду. Він не раз про це висловлювався як в своєму оточенні, так і публічно.
Смерть
Академік Павлов помер на 87-му році життя. Ніщо не віщувало смерті вченого, адже Іван Петрович мав відмінне здоров'я і рідко хворів. Правда, він був схильний до простудних захворювань і хворів на запалення легенів кілька разів. Пневмонія і стала причиною смерті. 27 лютого 1936 вчений покинув цей світ.
Весь радянський народ сумує, коли помер академік Павлов (опис смерті Івана Петровича відразу з'явилося в газетах). Пішов великий чоловік і великий учений, що вніс величезний внесок у розвиток фізіологічної науки. Поховали Івана Петровича на Волковському кладовищі, неподалік від могили Д. І. Менделєєва.