Передумови, хід та підсумки Нагірно-Карабахської війни

Нагірно-Карабахська війна 1991-1994 років забрала життя більш ніж 40 тисяч осіб. Цей міжнаціональний конфлікт став першим на пострадянському просторі. І найбільш кровопролитним. Активна фаза Нагірно-Карабахської війни завершилася в 1994 році, проте мирний компроміс так і не був знайдений. Навіть у наші дні збройні сили обох держав перебувають у постійній бойовій готовності.

Витоки Нагірно-Карабахської війни

А передумови цієї ворожнечі сягають ще до початку XX століття, коли після утворення радянської держави до складу Азербайджанської РСР була включена автономна Нагірно-Карабахська область, яка в більшості своїй була населена вірменами. Через сімдесят років вірменське населення все ще превалювало тут. У 1988 році його було близько 75% проти 23% азербайджанців (2% становили росіяни та представники інших національностей). Протягом досить тривалого періоду вірмени цього регіону регулярно висловлювали скарги на дискримінаційні дії азербайджанської влади. Активно тут обговорювалося і питання возз'єднання Нагірного Карабаху з Вірменією. Розвал Радянського Союзу призвів до того, що накал напруги більше ніщо не могло стримати. Обопільна ненависть загострилася як ніколи, що і призвело до початку Нагірно-Карабахської війни.

У 1988 році Рада депутатів парламенту автономної Нагірно-Карабахської області провів референдум, на якому переважна більшість населення висловилася за приєднання до Вірменії. За підсумками голосування Рада депутатів звернувся з проханням до урядів СРСР, Азербайджанської та Вірменської республік санкціонувати цей процес. Зрозуміло, це не викликало захоплення з азербайджанської сторони. В обох республіках все частіше стали відбуватися зіткнення на грунті міжнаціональних чвар. Відбулися перші вбивства і погроми. До розвалу держави радянські сили абияк стримували початок масштабного конфлікту, проте в 1991 році цих сил раптом не стало.

Хід Нагірно-Карабахської війни

Після провалу серпневого путчу стала остаточно зрозуміла подальша доля Рад. І на Кавказі ситуація загострилася до межі. У вересні 1991 року вірмени самовільно проголосили незалежну Нагірно-Карабахська Республіка, сформувавши при цьому цілком боєздатну армію за допомогою керівництва Вірменії, а також зарубіжних діаспор та Росії. Не в останню чергу це вдалося завдяки хорошим відносинам з Москвою. У той же час новий уряд у Баку повело курс на зближення з Туреччиною, що викликало напруженість у відносинах з власної недавньої столицею. У травні 1992 року вірменським формуванням вдалося прорвати азербайджанський коридор, укріплений військами супротивника, і вийти до кордонів Вірменії. Азербайджанська армія, в свою чергу, змогла зайняти північні території Нагірного Карабаху.

Однак навесні 1993 року вірмено-карабахський сили провели нову операцію, в результаті якої під їх контролем виявилася не тільки вся територія вчорашньої автономії, а й частина Азербайджану. Військові поразки останніх призвели до того, що в Баку в середині 1993 був повалений націоналістичний протурецький президент А. Ельчибей, а його місце зайняв видатний діяч ще радянського періоду Г. Алієв. Новий глава держави істотно поліпшив відносини з пострадянськими державами, приєднався до СНД. Це полегшило і взаєморозуміння з вірменською стороною. Бойові дії навколо колишньої автономії тривали до травня 1994 року, після чого герої Карабахської війни склали зброю. Незабаром в Бішкеку було підписано перемир'я.

Результат конфлікту

У наступні роки безперервно йшов діалог за посередництва Франції, Росії та США. Однак до сьогоднішнього дня він так і не закінчений. У той час як Вірменія ратує за возз'єднання цього анклаву вірменського народу з основною його частиною, Азербайджан наполягає на принципі територіальної цілісності та непорушності кордонів.