Гуманістична психологія та її роль у формуванні здорової особистості
Гуманістичний підхід у психології з'явився в науковому обігу в тридцяті роки ХХ століття в якості альтернативного модним на той час психоаналізу і теорії біхевіоризму. Його засновники, Еріх Фромм, Карл Роджерс, Віктор Франкл і Гарольд Маслоу, багато в чому відштовхуючись від основних положень фрейдизму, все ж грунтуються на цілісності людської особистості в процесі її становлення. Психологи і філософи взяли за відправну точку своєї теорії комплексний синтез всіх наук про людей. Це нове наукове течія в психології отримало велике визнання в середині минулого століття, що в якійсь мірі було обумовлено розвитком демократії в цивілізованих країнах і підвищенням статусу вільної особистості в житті суспільства.
Гуманістична психологія передбачає комплексне вивчення внутрішнього світу людини і знаходить своє застосування не тільки в психіатрії, але і в педагогіці, філософії, культурології і навіть політології. Це вчення (його називають ще екзистенційно-гуманістичним) - найбільш перспективний напрямок у педагогічній практиці, оскільки воно грунтується на повазі до кожної особистості, на дбайливому ставленні до її внутрішнього світу. Тим самим виховується відповідне сприйняття світогляду і повагу до цінностей інших.
Це вчення має і своїх супротивників. Деякі вчені стверджують, що гуманістичне спрямування в психології скидає з рахунків біологічну сутність людини і не бере до уваги його індивідуалістичних прагнень до влади і володіння життєвими ресурсами. Інша група фахівців вважає, що ставлення до кожної особистості як до мети, а не як до засобу, який намагається прищепити дітям гуманістична педагогіка, - занадто висока планка в суспільстві, де важливий успіх, певний соціальний статус. Стверджується, що вона культивує риси інтроверта, хоча для сучасного життя більш важливі якості екстраверта.
Суспільство, яке пережило за короткий термін дві світові війни, виявилося неготовим відповісти на проблеми, що стосуються глибинної суті людської душі. Самовіддана доброта і шалене насильство, кровопролиття і героїзм, які знайшли прояв під час цих воєн, поставили нові питання про людину та її внутрішній світ. Це посилилося крахом оптимістичній віри в соціальний прогрес, розривом традиційним зв'язків і все більшим відчуженням в індустріальному суспільстві, яке письменник Герман Гессе влучно назвав «фейлетонної епохою». У цьому сенсі гуманістична психологія, наперекір чинному в суспільстві стимулу «зовнішнього успіху», практикує співчутливий, розуміючий, співчутливий підхід до повсякденного буттю особистості.
Наскільки висока ця планка? Адже саме слово «гуманізм» походить від слова «homo» - людина. Гуманність не є щось чуже поведінки людей, вона не вступає в конфлікт з біологічними прагненнями особини і особистості не потрібно «переступати через себе», щоб проявити милосердя, виявити ніжність і любов, надати турботу. Навпаки, ці дії часто виходять з глибинних пластів нашої сутності - стверджує гуманістична психологія. Виявлення і культивування цих якостей, безсумнівно, властивих нам з самого народження вже по одному тільки фактом належності до виду гомо сапієнс, і лежить в основі гуманістичного підходу в педагогіці.
«Людяність» в поведінкових установках зовсім не є далеким і нездійсненним моральним імперативом, який нав'язується нам «згори», але навпаки, вона і є нашим найбільш природним поведінкою. Це надзвичайно тонка, але і міцна установка особистості на трепетне ставлення до свого внутрішнього світу. Справа психолога - виявити ці благородні порухи душі, навіть якщо видимими проявами життя людини є лише злі вчинки, розвинути ці природні якості і прищепити трепетне ставлення до особистості іншого, до його суверенному «я». Гуманістична психологія допомагає гармонізувати наш внутрішній світ, подолати прірву відчуження, пережити звалилися життєві цінності, відповісти на питання «Хто я в цьому світі?» і «До чого я прагну? Для чого живу? ».