Секуляризація церковних земель
Про таку реформу, як секуляризація земель, що належать церкви, йшлося ще на рубежі 15-м і 16-м століттях. Але лише в столітті 18-му остаточно оформилося рішення цього питання. Саме в цьому столітті державі вдалося вирішити завдання, поставлене ще під час царювання Івана III.
Секуляризація - це ліквідація великих церковних землеволодінь. І саме цим процесом була завершена тривала боротьба російських правителів і церкви за землі. І та обставина, що сталося це саме в 18-му столітті, не є випадковим.
До того часу торговим капіталізмом були зроблені великі успіхи, а існувала відносно церковних земель форма прав цьому заважала. Основна тенденція полягала в тому, що земля - це товар, з якого випливає отримувати прибуток. Цьому цілком задовольняла реформа першої половини 18-го століття, яка звільнила земельну власність від государевої залежності. Тим часом церковні угіддя в силу особливої природи свого користування отчуждаеми були. Духовенство могло тільки купувати їх, але не вправі жодним чином відчужувати.
Така була лише загальна причина явища під назвою «секуляризація церковних земель». Були й інші причини, скажімо так, більш приватного характеру. Справа в тому, що вся політика щодо російських земель дуже залежала від дворянських інтересів. Цей оплот монархії всіма силами прагнув розширити свої володіння, в той час як вільні земельні ресурси центральній частині держави вже були фактично вичерпані. Ну а землі на околицях мало кого цікавили. Дворянство розсудив, що секуляризація церковних вотчин і селян дозволило б створити непоганий фонд, який дозволив би їм розширитися далі.
Правлячі особи дуже довго не могли зважитися на порушення того союзу, який утворився з дружби держави і церкви. Лише у другій половині 18-го століття об'єктивні зусилля взяли верх. Після цілого ряду коливань Петром III в 1762 році був виданий документ, що з'явився причиною створення спеціальної Колегії економії, яка б управляла всіма церковними вотчинами. Одночасно з цим пропонувалося усунути від управління ними всіх осіб, що мали духовні звання. Селян же, трудилися на церковних маєтках, зобов'язали замість колишніх повинностей виплачувати рублевий оброк поверх подушного окладу. Так, в селянському користуванні залишалися угіддя, які вони орали для церковних вотчинників, а от землю, яка і раніше не була в їх користуванні (млини та ін.), Слід було віддати охочим на оброк. А всі отримані суми надходили в розпорядження створеної Колегії. Так, робоча сила не опинилася надмірно обтяжена, зате всі побори, взяті управителями, негайно повернулися б селянам.
Однак цей указ діяв нетривалий час. Вже Катерині Великій в силу винятковості обстановки в державі довелося піти на «хитрість». Секуляризація церковних земель була визнана нею заходом необдуманої, указ скасований, а церкви повернуті угіддя, в т.ч. і селяни. Імператриця знову відкрила запечатані під час Петра III домашні церкви і стала всіляко сприяти відродженню впливу духовних осіб з питань цензури і т.п.
Скасована секуляризація церковних земель спровокувала заворушення серед монастирських селян. Та й дворянство було, м'яко кажучи, невдоволено. У підсумку Катерина Велика прийняла нове рішення: тимчасово призупинити скасування секуляризації та створити комісію для всебічного вивчення питання. До того моменту імператриця вже переконалася, що духовенство як політична сила вельми слабо. Адже її розпорядження хоч і викликали в середовищі ієрархів обурення і сильний ремствування, але відкрито виступати ніхто не наважувався. Таким чином, згідно з указом 1764 всі архієрейські, синодальні, церковні та монастирські вотчини остаточно передавалися у відання Колегії. Зате замість відібраних земель духовенству тепер належало штатний зміст, а згодом, під час генерального межування, воно отримало і невеликі земельні наділи.
Не можна однозначно відповісти, чого більше принесла секуляризація церковних земель, хорошого або поганого, але те, що ця міра була дійсно видатною у своєму столітті, це точно.