Принципи універсального еволюціонізму: виникнення концепції та сфери застосування

Найбільш поширеним поглядом на витоки походження вчення про еволюцію прийнято вважати теорію Чарльза Дарвіна, яку він розробив стосовно до живої природи, але при цьому недостатньо чітко обмовився про її застосовності до людини і людського суспільства. Справа в тому, що ще до того, як принципи універсального еволюціонізму з'явилися у вченні про види Дарвіна, Герберт Спенсер у статті «Гіпотеза розвитку» (The Development Hypothesis), запропонував свою теорію загальної еволюції, де принципи універсального еволюціонізму формулювалися як раз стосовно до суспільства.

Спенсер підтримав ідею Дарвіна про природний добір як один з чинників еволюції, а стосовно людини, трансформував даний термін в поняття «виживання найбільш пристосованих»). По Спенсеру, все суще в світі має спільне походження, але потім, в процесі розвитку, відбувається диференціація речей. Причиною таких змін можуть виступати, на його думку, спадковість, різна ступінь адаптації до навколишньої дійсності, ступінь активності зовнішніх факторів. Після всіх таких перетворень у світі і встановлюється впорядкована сутність, яку ми сприймаємо як картину світу. Така картина нестійка за своєю природою, її існування являє собою шлях до нового циклу «упорядкування» і таким чином весь процес набуває характеру циклічної нескінченності.

Ці висновки і поклали початок становленню концепції еволюціонізму, яка в наш час набула досить багато різновидів та інтерпретацій (синергетика, теорія хаосу - порядку, вчення В.І. Вернадського про ноосферу, концепція нерівноважноїтермодинаміки І. Пригожина).

Принципи глобального еволюціонізму, витоки яких ми знаходимо у вченні Г. Спенсера, узагальнено формулюються в найпростішому вигляді так: все суще у Всесвіті не може існувати поза еволюційного процесу мінливості, які б сфери цього сущого не розглядали.

Заслуга Г. Спенсера полягає в тому, що він вивів застосування принципів еволюціонізму за межі елементарної біології і довів їх застосовність в інших областях світобудови, зокрема, обґрунтував як принципи еволюціонізму проявляють себе в соціології (теорія органицизма).

Принципи універсального еволюціонізму за межами біології та соціології першими сприйняли представники фізичної науки (гіпотеза походження Всесвіту в результаті «великого вибуху», теорія розширення Всесвіту та ін.). Подальше проникнення принципів в науку призвело до виникнення самостійного наукового напряму - синергетики, в рамках якої, принципи універсального еволюціонізму набули статусу наукової методології.

Загальними положеннями (принципами) для універсального еволюціонізму є:

• визнання того, що всі конструктивні і деструктивні процеси у Всесвіті рівнозначні і равноправни;
• визнання універсальності алгоритмів ускладнення та впорядкування в усіх системах, незалежно від їх приватних характеристик і особливостей виникнення та розвитку.

Що стосується суспільству це означає, що інтелект і суспільство також розвиваються згідно цих законів. А тому актуалізується інший питання, вирішується в рамках даної концепції: яким чином здійснюється перехід від некерованого (хаотізірованного) стану суспільства до керованого? Відповідь знаходиться знову ж таки в рамках концепції глобального еволюціонізму - це розробка стратегій сталого розвитку (соціальна ентропія). Принцип і умова такого переходу полягає в тому, щоб людство управляло процесом переходу не тільки виходячи зі своїх «рефлексивних» інтересів, а з інтересів глобальної рівноваги (збереження навколишнього середовища, світу, умов виживання і т.д.). Ця умова, цілком логічно ставить питання про стан розуму та інтелекту, наскільки вони готові не тільки прийняти дану умову, але і здійснити цей перехід.

Таким чином, концепція еволюціонізму вирішує актуальну задачу сучасності і намагається знайти якийсь універсальний інструмент - принцип глобального еволюціонізму, за допомогою якого відбувається трансформація нинішньої, нерівноважної суспільної системи, до більш високої, упорядкованій формі самоорганізації.