Галина Уланова: біографія, особисте життя. Будинок-музей Галини Уланова
Уланова Галина Сергіївна (біографія представлена нижче) – знаменита російська балерина і викладач. Народна артистка СРСР. Неодноразовий володар безлічі державних премій. Отримала такі міжнародні нагороди: премія Оскара Парселла, премія Анни Павлової
Зміст
Дитинство
Галина Уланова народилася в Петербурзі в 1909 році. Обоє батьків дівчинки були артистами балету в Маріїнському театрі. Батько – Сергій Миколайович – трудився балетним режисером, а мама – Марія Федорівна – викладала хореографію. У важкі післяреволюційні роки батьки Галини виступали в кінотеатрах перед показами картин. Дівчинку не було з ким залишити вдома, тому доводилося брати її з собою. Через усе місто в сніг або дощ вони йшли з Галиною на руках в нетоплені зали. А потім, щулячись від холоду, Марія Федорівна знімала валянки, одягала пуанти і з посмішкою виходила до глядачів.
У 9 років мама визначила дівчинку в хореографічне училище. Перед надходженням Марія Федорівна зайшла з донькою в церкву і помолилася про те, щоб Галину прийняли і вона добре вчилася. Але у маленької Уланової зовсім не було прагнення стати балериною. Галина не хотіла займатися і постійно просила маму забрати її назад. Юна Уланова любила носити матроску, плавати і ходити з батьком на риболовлю. І взагалі, дівчинка мріяла борознити морські простори.
Потрапивши в інтернат, Галина Уланова замкнулася в собі. Перші заняття були пов'язані з важкою працею, непритомністю учениць і холодними залами. У далекому 1922 Галина разом зі Славою Захаровим танцювала мазурку в «Пахіте». Тоді ніхто навіть не припускав, що з дівчинки вийде велика балерина, а хлопчик стане відомим балетмейстером.
Перші виступи
У 1928 році Галина Уланова (біографія, особисте життя артистки відомі всім її шанувальникам) закінчила хореографічне училище. За результатами випускного спектаклю дівчину взяли в ленінградський Театр балету і опери (пізніше Театр імені Кірова). Дебютний виступ балерини відбувся в Маріїнському театрі. Талановита артистка відразу привернула увагу критиків. Одетта-Оділлія в «Лебединому озері» – така була перша партія, яку станцювала у 19 років Галина Уланова. Зріст, вага балерини в той час були 165 сантиметрів і 48 кілограм відповідно.
«Бахчисарайський фонтан»
Цей спектакль, поставлений Ростиславом Захаровим, наробив багато шуму в театральному житті Північної столиці. Прем'єрою зацікавилися і в Москві. Галина Уланова, особисте життя якої була дуже насичена, грала одну з провідних ролей. Глядачі та критики були в захваті. Було вирішено організувати гастролі. До речі, ініціатором цього виступив Климентій Ворошилов. Просто наркому оборони СРСР дуже сподобався спектакль. У 1935 році «Бахчисарайський фонтан» разом з «Есмеральда» та «Лебедине озеро» привезли до Москви.
Знайомство зі Сталіним
Вперше Йосип Віссаріонович побачив Уланова в «Есмеральди». Балерина виконувала роль Діани. По ходу спектаклю Галина прицілилася з лука у бік ложі, де сидів Сталін. Серце балерини завмерло: НКВД з легкістю могло звинуватити артистку в замаху на вождя. Але все обійшлося – Йосип Віссаріонович запросив на прийом в Кремль всю трупу.
Після банкету 25-річну Галину попросили пройти в кінозал і посадили поруч з вождем. Пізніше журналісти запитували Уланова про те, чи було їй страшно. Балерина сказала, що страху не було, лише почуття незручності через високого статусу Сталіна.
Йосип Віссаріонович оцінив балерину так: «Галина – це класика". Чотири рази артистці присуджували Сталінську премію. Але, незважаючи на отримані звання і титули, Уланова не хотіла мати з владою жодних стосунків. Хоча саме Кремль перетворив її на ідеологічну ікону і символ радянського балету.
Перший роман
У 1940 році відбулася прем'єра вистави «Ромео і Джульєтта». Зрозуміло, що головну героїню грала Ульянова. А роль Ромео дісталася Костянтину Сергєєву. З часом їхня гра на сцені переросла в любов. На думку оточуючих, між Галиною та Костянтином виникло дуже глибоке почуття. Сергєєв завжди називав Уланова на ви.
Все закінчилося з перекладом балерини в столицю. Їхній дует розпався, а сам Костянтин пішов з вистави і більше ні з ким не танцював Ромео.
Робота в Москві
Після війни життя Галини Уланової змінилася. Керівництво дало їй зрозуміти, що необхідно переїхати до Москви. І балерину перевели практично в наказовому порядку. Це стало для Галини великим ударом, адже її розлучили не тільки з коханою театром і улюбленим містом, але і з коханою людиною.
Родичів в столиці не було, тому танцівниця жила по готелях. Керівництво та колеги балерини ставилися до неї по-доброму. Галина ж, у свою чергу, теж намагалася їх не розчарувати. Уланова не обділяє нагородами і званнями, але намагалися зробити з неї стовпову дворянку.
Хоча якщо Галина Сергіївна була проти, то будь-яке питання знімався сам собою. Одного разу секретар парткому Великого театру попросив її виступити і подякувати керівництву країни від імені артистів. Уланова сказала, що займається балетом, а не політикою. Більше її з подібними проханнями не турбували. Але будь парадний спектакль або «придворний» концерт не обходився без участі балерини.
Особисте життя
Напевно, це єдина тема, про яку не дуже любила говорити Галина Уланова. Чоловіки артистки в більшості випадків були солідними людьми у віці. З чуток, в перший шлюб вона вступила у віці 17 років. Обранцем Галини став лисуватий концертмейстер Ісаак Меліковскій. Але незабаром вони розлучилися. Другий шлюб Уланової був також недовговічний. Дітей у артистки ніколи не було. Вже будучи у віці, Галина Сергіївна зізналася, що народжувати їй забороняли батьки. Мати чітко дала зрозуміти дівчині, що діти і сценічне життя просто несумісні.
Шлюб з Завадським
Уланова познайомилася з Юрієм Завадським відпочинку в Барвисі. Він був старший Галини на 16 років. Дівчина сильно запала в його серце. Незабаром Завадський приїхав до Петербурга, щоб домогтися руки відомої балерини. Юрію це вдалося, хоча згодом подружжя жило в різних квартирах і досить рідко зустрічалися. Після війни Завадський і Уланова розлучилися, але залишилися близькими друзями. Юрій регулярно заходив до колишньої дружини на чай. А на похорон режисера танцівниця послала вінок з написом: «Завадському від Уланової».
Найяскравіший роман
Він стався з актором і режисером Іваном Берсенєвим. Закохані провели разом два чудесних року. Іван Миколайович прожив з попередньою дружиною – Софією Гіацинтової – цілих тридцять п'ять років. Він дуже любив дружину і важко переживав розрив, але нічого не міг з собою вдіяти. Спочатку Іван і Галина зустрічалися в «Метрополі», а потім переселилися в квартиру Уланової на Новослобідський. Після смерті Берсенєва в 1951 році балерина переїхала в висотку на Котельнической. На похоронах Івана Миколайовича біля труни плакали дві жінки – танцівниця Галина Уланова і законна дружина Софія Гіацинтовий.
Зустріч з Риндіним
Наприкінці 50-х балерина познайомилася з Вадимом Риндіним. Він працював художником у Великому театрі. Як і попередні її супутники, Риндін дуже любив Галину. Але у художника була слабкість, яку він так і не зміг побороти, – пристрасть до алкоголю. У підсумку Уланова його просто вигнала.
Одного разу балерину запитали, чи шкодує вона про що-небудь у своєму особистому житті. Подумавши, Галина Сергіївна відповіла, що хотіла б мати сім'ю, будинок, навчитися добре готувати. Але навіть після закінчення кар'єри їй не вдалося цього зробити.
Прощальний спектакль
У 1960 році Галина Уланова (біографія, особисте життя артистки представлені в цій статті) дала у Великому театрі прощальний спектакль. Артистка танцювала «Шопеніану». Між її дебютної постановкою і прощальній партією пройшла ціла епоха.
Галина Сергіївна покинула сцену, але не пішла з театру. Більше тридцяти років вона трудилася педагогом-репетитором, виховавши цілу плеяду таких талановитих учнів, як Маріка Сабирова, Людмила Семеняка, Ніна Семізорова, Ніна Тимофєєва, Катерина Максимова, Володимир Васильєв та ін.
Відкриття пам'ятника
У 1990 році в Стокгольмі пройшло урочисте відкриття пам'ятника на честь Галини Уланової. Це був єдиний монумент російській людині на Заході, поставлений йому за життя.
Коли журналісти запитали у Бенгдта Хеггера (президента комісії танцю ЮНЕСКО), чому вибір ліг на Уланова, він назвав балерину «найвищою висотою в мистецтві». Також Хеггер розповів про її унікальній здатності донести до людей через балет прості людські почуття – правду, добро і красу.
Сама Галина Уланова під час відкриття монумента скромно стояла осторонь і навіть не дивилася на своє бронзову статую. А коли на балерину направляли камеру, вона відступала за чию-небудь спину або ховала обличчя в хутряному комірі, вперто повторюючи, що пам'ятник поставлений не їй, а балету.
Про Заході і Нурієва
В одному з інтерв'ю Галина Уланова, зростання якої був вказаний вище, висловилася про Заході так: «У них все дуже толково і раціонально влаштовано». Але коли її запитали про те, чи хотіла б вона там жити, балерина відповіла негативно.
Всі знали, що знаменитий артист Рудольф Нурієв був змушений покинути батьківщину і жити в Європі. Кожен раз, коли Галина Сергіївна приїжджала в Париж, він виявляв бажання з нею зустрітися. Вона ніколи не засуджувала його невозвращенство публічно, але від зустрічей делікатно відмовлялася. Нурієв завжди відправляв квіти в готельний номер Уланової. Сам же Рудольф так і не був ніколи до неї допущений.
Знайомство з Агафонової
Наприкінці 70-х Галина Уланова, біографія якої є прикладом для наслідування для всіх балерин, познайомилася з журналісткою Тетяною Агафонової. Вона стала особистим секретарем артистки і оселилася в її квартирі. Тетяна була молодша великої балерини на 20 років. Їх спільне проживання викликало у всіх подив, а також породило багато пліток і пересудів. Поступово старі знайомі і друзі стали рідкісними гостями в Улановський будинку.
Тетяна повністю позбавила Галину Сергіївну від побутових турбот. Адже Уланова навіть не уявляла, як викликати сантехніка, якщо потече кран. Вона поняття не мала, де знаходиться ощадкаса, і не вміла включати телевізор і пральну машину. У 1993 році Агафонова тяжко захворіла. Галина Сергіївна навчилася готувати, робити масаж і стала доглядати за Тетяною. Уланової навіть довелося відмовитися від далеких поїздок, але роботу вона не кидала і ходила в театр щодня. У 1994 році Агафонова померла.
Самотність
Галина Уланова важко переживала смерть Тетяни і сильно здала. Майже рік артистка провела в лікарні, а потім повернулася в свою порожню квартиру. Багато людей пропонували їй допомогу, але Галина Сергіївна дякувала і ввічливо відмовлялася. Вона сама займалася прибиранням, ходила в магазин, готувала. Причому страви були найпростіші – бутерброди і тушковані овочі. Уланова дуже раділа, коли в гості приходили друзі і приносили їй сир або фрукти. Галина Сергіївна багато не розуміла з того, що відбувалося в навколишньому світі. Вона перестала читати газети і дивитися телевізор. Артистка знову звикала до самотності. На отриманні премії «Золота маска» в 1995 року балерина була напрочуд комунікабельною – говорила про сенс мистецтва і розповідала про власне життя. Але артистку ніхто не почув. У чому дійсно Уланової була не відмовити, так це в щирості. Прочитавши вірш Белли Ахмадуллиной, присвячений Майї Плісецької, вона з іронічною посмішкою заявила поетесі: «Я перечитала текст чотири рази, але нічого не змогла зрозуміти. Шкода, що про мене таке ніхто не напише ».
Останніми роками
За кілька років до смерті Галина Уланова (фото див. Вище) стала охочіше зустрічатися з журналістами і давати інтерв'ю. Довго розмовляла по телефону, прагнучи порушити своє багаторічне мовчання. Якось журналістка дорікнула балерину в її небажанні розповідати про особисте життя. А Галина Сергіївна відповіла, що просто не розуміє тягу сучасних людей до інтимного.
В кінці 1997 року балерина зробила свою останню поїздку в Петербург. Уланова гуляла по місту, а потім вирушила на цвинтар, відвідати могили рідних. Галина Сергіївна хотіла, щоб її поховали поряд з батьками. Але бажанням артистки не судилося збутися.
Вона померла в 1998 році у віці 88 років. Похована велика балерина на Новодівичому кладовищі. Незадовго до смерті артистка знищила всі папери, що стосуються її особистого життя. У 2004 році на Котельнической набережній був відкритий будинок-музей Галини Уланової, який може відвідати кожен бажаючий. Він розташований в квартирі висотної будівлі, куди артистка переїхала в 1986 році. В експозиції представлені твори декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва, а також листи, фотографії, афіші та інші меморіальні речі. Бібліотека музею налічує 2400 книг. Обстановка в квартирі повністю збережена.