Поточна ліквідність як показник ефективності управління платоспроможністю

Управління ліквідністю і платоспроможністю банку теоретично спирається на безліч різних теорій: теорію позичок, переміщення, очікуваного доходу та інші. Всі вони мають свої переваги і недоліки і в чистому вигляді не відповідають вимогам практики. Однак шляхом синтезу окремих теоретичних аспектів банки створюють свою концепцію управління ліквідністю, найбільш відповідає вимогам їх діяльності, і успішно її застосовують.

На сучасному етапі вибір застосовуваних у банківській справі концепцій управління ліквідністю визначається двома підходами: банк повинен або завжди мати в запасі достатній обсяг ліквідних активів, або володіти можливостями залучення ліквідних коштів у будь-який момент на фінансовому ринку. В економічній літературі дана альтернатива виражається в поділі банківської ліквідності на ліквідность- «запас» (стаціонарна ліквідність) і ліквідность- «потік» (поточна ліквідність). Перша з названих характеризує ліквідність балансу банку конкретний момент часу, готовність виконати всі поточні зобов'язання на підставі наявних ліквідних коштів. Поточна ліквідність показує можливість перетворення малоліквідних активів у більш ліквідні, що разом із забезпеченням мінімальних запасів ліквідних коштів дозволяє більш ефективно управляти складними ситуаціями.

Цей підхід до розгляду ліквідності визначає зміст сформованих на даний момент стратегій управління ліквідністю, основними з яких є: стратегії управління активами, пасивами, активами і пасивами.

Перша з них полягає в накопиченні банком ліквідних коштів у формі грошей. Застосування даної стратегії зумовлюється наявністю в країні розвинених фінансових ринків зі стабільним рівнем цін і можливістю відшкодування початкових інвестицій при найменшому ризику. Стратегія управління пасивами ґрунтується на позику платіжних засобів, коли поточна ліквідність низька. Найбільш відповідає вимогам сучасної практики є третя стратегія. Вона припускає, щоб поточна ліквідність підтримувалася в тому обсязі, в якому вони необхідні для покриття поточних вимог, а також при необхідності активне їх залучення на ринок.

Поточна ліквідність, при всіх вищеназваних стратегіях і методах, на практиці забезпечується на цілком прийнятному рівні, а самі стратегії управління проявляють себе досить ефективними і широко використовуються сучасними банками в процесі управління ліквідністю. Однак наявність ряду невід'ємних умов для успішного їх застосування не дає банку повної впевненості в безпеці своєї діяльності. Дані методи управління ресурсами характеризуються низьким рівнем точності, що призводить до втрати значної частини потенційного прибутку і ситуації, коли поточна ліквідність знижується. У такому випадку вони можуть бути використані тільки в основному для врегулювання вже сформованої ситуації. Однак ефективним шляхом збереження банком своєї ліквідності є прогнозування можливої ескалації негативних обставин з метою вжиття запобіжних заходів. Тому важливим на даному етапі є розгляд практичного прояву банківської ліквідності ще й як ліквідность- «прогноз».

Ліквідность- «прогноз» характеризується визначенням можливих сценаріїв розвитку ситуації в сфері ліквідності банку в умовах, що складаються і прийняттям низки своєчасних заходів з тим, щоб отримати максимальну вигоду із становища. Методологія управління ліквідністю при цьому підході базується на методі математичного моделювання динамічних процесів з оптимізацією конкретних показників. Дані методи дозволяють підвищити ефективність прийнятих управлінських рішень і забезпечити необхідний рівень безпеки.